НАТО́ПТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до натопта́ти. Натоптаний нами ешелон скажено нісся на захід (Головко, І, 1957, 59); *Образно. Аж до левади тягнеться її садок, густо натоптаний спіднизу кущами смородини, калини (Вас., І, 1959, 270); Сміх і гріх було дивитися на цю недоладну постать, натоптану злобою і болем (Стельмах, II, 1962, 89); // у знач. прикм. Катерина від стіжка принесла натоптаний фартух сіна і поклала в жолоб (Чорн., Потік.., 1956, 14).
2. у знач. прикм., розм. Міцної будови, повний, гладкий (про людину). Це був молодий ще, але натоптаний чоловік, кругловидий і вгодований (Мик., II, 1957, 284); Він слухає якісь гарячі доводи присадкуватого, натоптаного дядька (Логв., Давні рани, 1961, 134).
3. діал. Уторований. Та ось він покинув натоптані стежки (Фр., VIII, 1952, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 215.