НАТЯ́ГНУТИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до натягну́ти 1 — 4. Бренькнула десь туго натягнута струна (Вас., І, 1959, 220); Вона випадково зазирнула за шафу і побачила там великий підрамник з натягнутим на ньому полотном (Коз., Сальвія, 1959, 187); З-під його темного кашкета, глибоко натягнутого на лоб, поблискували чорні .. розумні очі (Досв., Вибр., 1959, 85); // натя́гнуто, безос. присудк. сл. Ходив [підводчик], похмуро притупував чобітьми, поверх яких було натягнуто нові, з валу виплетені домашнього виробу личаки (Гончар, II, 1959, 135).
2. у знач. прикм., перен. Позбавлений дружньої близькості, натуральності; недружелюбний. Вже давно, майже рік тому, відбулася дуже натягнута розмова (Собко, Звич. життя, 1957, 206).
3. у знач. прикм., перен. Те саме, що напру́жений 4. — Хто там? — тремтить її натягнутий голос (Стельмах, II, 1962, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 222.