НАХВАЛЯ́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. нахваля́тися. — Я ж вас, тату, поборю.. — Денис нічого не сказав на таке нахваляння, а тільки мовчки став готуватися до поєдинку (Тют., Вир, 1964, 234); Лец-Отаманів, борсаючись у думках, згадав, нарешті, базікання Богині про нахваляння селян (Панч, І, 1956, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 227.