НАХЛИ́НУТИ, не, док.
1. Раптово, швидко з’явитися, набігти, поширитися і т. ін. у великій кількості (про туман, воду, дим і т. ін.). Нахлинув туман; Нахлинула вода; Нахлинула тужна, широка, мов повінь, мелодія, вся душа натягнулась, мов струна (Збан., Малин. дзвін, 1958, 401).
2. перен. Набігти, з’явитися у великій кількості (про людей). Коли нова сила противника нахлинула на перше забороло вежі та з свіжими силами стала спинатися на ослизлі від крові та мозку драбини, Юрша відступив з заборола в глибину прибрамної вежі (Оп., Іду.., 1958, 629); Недовго й шматка хліба позбутися: нахлинуть [гості хозарські], як саранча, і приберуть до рук усю торгівлю (Міщ., Сіверяни, 1961, 8).
3. перен. Виникнути, появитися у кого-небудь, охопити когось (про спогади, почуття, думки і т. ін.). Нахлинула згадка чорна Про далекий кривавий ранок (Забашта, Нові береги, 1950, 49); Спогади раптом широкою хвилею нахлинули на Крайнева (Собко, Зор. крила, 1950, 264); Голова йому шуміла від думок і переживань, що раптом нахлинули, як повінь (Ткач, Плем’я.., 1961, 104).
4. перен. Раптово прийти, настати. Нахлинули жнива.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 228.