НАХМА́РИТИСЯ, риться, док.
1. безос. Покритися, заволоктися хмарами. У дворі гавкнуло цуценя; хтось одсунув віконце; да, мабуть, нічого не побачив, бо таки нахмарилось і зовсім темно було (Вовчок, І, 1955, 72).
2. перен. Те саме, що нахму́ритися 1. — Вони [сини] для мене і здоров’я, і мета в житті. Хоч, відверто кажучи, — і знову, немов на дощ, нахмарився Єгорич, — такої… прямої мети у мене якраз і нема (Логв., Давні рани, 1961, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 229.