НАХМУ́РЕНИЙ, а, е.
1. Який нахмурився, має понурий, незадоволений вигляд. Мишко стояв, схилившись на одвірок, нахмурений (Вас., II, 1959, 133); Нахмурений, грізний Кравцов з хвацьким виглядом вояки стояв у розвалькуватій позі (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 94); // Який виражає стан суворості, незадоволення, задумливості. З-під широких нахмурених брів хижо вовчим поглядом визирали його сірі, як полуда, очі (Стор., І, 1957, 371); Цигуля.. повів очима по німих нахмурених обличчях селян (Головко, II, 1957, 307).
2. перен. Похмурий, темний (про предмети і явища природи). Скувала озеро зима, ..вбілила простори снігами, темніє лиш над берегами лісів нахмурених кайма (Гонч., Вибр., 1959, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 229.