НАЧАДИ́ТИ, джу́, ди́ш, док.
1. Напустити чаду. [Конон:] Гляди, Килино, як горітимеш — не начади!.. (Кроп., II, 1958, 409).
2. Курячи, наповнити приміщення тютюновим димом. [Старшина:] Знов начадив махрою? (Кроп., І, 1958, 499); Свирид Яковлевич відчинив вікно: — Ну й начадили, задихнутися можна (Стельмах, II, 1962, 143); // Напускаючи чого-небудь, забруднити повітря. Мотоцикліст через хвилину вискочив з школи, і помчав далі на своєму мотоциклі, начадивши на подвір’ї бензиновим димом (Сміл., Сашко, 1957, 200).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 233.