НАЧА́ЛЬНИК, а, ч. Особа, що очолює що-небудь, керує кимось, завідує чим-небудь. Прийшов начальник, чоловічок низенький, товстенький (Фр., II, 1950, 18); Начальник станції.. дав телеграму, щоб наші речі скинули на одній станції по дорозі (Коцюб., III, 1956, 338); Начальник варти в доброму гуморі зараз (Головко, Літа.., 1956, 16); Начальник штабу водив олівцем по карті (Перв., Дикий мед, 1963, 425); Хоробрий начальник донців, що на нараді перший висловився за штурм [фортеці], першим же кинувся і в бій (Добр., Очак. розмир, 1965, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 234.