НА́ЧЕБ, спол., част. Те саме, що нена́че. Мина [Кармель] село Лани вже так потихеньку, начеб недужого віз (Вовчок, І, 1955, 353); Лише від однієї згадки про це [що скоро матиме свіжу копійку] його мляво-сумирні очі спалахують розбійницькими вогниками, а всередині чується така теплінь, начеб туди покотились цілющі струмочки горілки (Стельмах, II, 1962, 297); [К а л е б:] Ознак, то правда, начеб і немає… (Л. Укр., III, 1952, 78); А вкрали [коней].. проїжджі якісь, начеб цигани (Головко, II, 1957, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 234.