НА́ЧОРНО, присл.
1. Попередньо, не викінчуючи остаточно; протилежне набіло. Накидаючи її [доповідну записку] начорно, він вже бачив, як її читають на бюро райкому і схвалюють його діяльність (Рибак, Час.., 1960, 503); Час у роботі збігав швидко, і Олекса навіть не отямився, як закінчив начорно всі доправки [виправлення] (Мушк., Серце.., 1962, 29).
2. До чорноти, до темного кольору. Вугляна шахта фарбує все округ себе начорно, тут же — червоний пил присипав дахи й паркани, листя на деревах (Ю. Янов., II, 1954, 235); Шкіра на руках ледь пошерхла, спечена сонцем, і була засмалена начорно (Смолич, День.., 1950, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 237.