НАЧУДУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, док. Надивуватися, захоплюючись, милуючись ким-, чим-небудь. Начудувавшись, вже став я й засипати, коли заграла труба по лісі (Вовчок, VI, 1956, 320); Юра, як дикий звір, любив простір і небезпеку. Ми всі не могли начудуватися його відвазі і вправності (Вільде, Троянди.., 1961, 13); Протанцював [бусел ] Один танець і другий так успішно, Так весело, що в чайній простий люд Не міг на чудо те начудуватись (Перв., II, 1958, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 238.