НАШИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до наши́ти. До кімнати ввійшов військовий у зеленому френчі, з нашитими на плечах відзначками полковника (Петльов., Хотинці, 1949, 159); Появився Гнат: шкірянка розстебнута, чоботи забризкані багнюкою, на галіфе на колінах і ззаду блищить нашита і вичовгана, мов бубон, шкіра (Тют., Вир, 1964, 32); // наши́то, безос. присудк. сл. Всю дорогу реготали хлопці: багато, видно, було в дядьків-хуторян нашито нових шликів у запасі (Гончар, II, 1959, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 240.