НАЇ́ЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мии. ч. до наї́жити. * Образно. Дно [ставка] наїжене було великими й малими обломами скал (Фр., VI, 1951, 24); Пароплав спинився проти красивого міста, серед ріки, тісно заставленої суднами, наїженої сотнями гострих щогл (Горький, Дитинство, 1947, 13).
2. у знач. прикм. Те саме, що наїжа́чений 2 — 4. З-під пахи [кожушини] стриміли йому три космики чорної вовни, як грубі наїжені вуси (Март., Тв., 1954, 119); Мусій мовчки вийняв з кишені банкнот з наїженими.. бровами пана Пілсудського (Козл., Ю. Крук, 1957. 372); — Ти чому така наїжена, Нінко, що сталося? (Донч., V, 1957, 426); Люди, що кілька хвилин тому веселились тут гучно та буйно, стояли німою стіною, насуплені та наїжені (Ільч., Козацьк. роду.., 1958. 193).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 95.