НЕАБИ́ЯК, присл., заст.
1. Надто, дуже. О, це вже чорт його зна, що таке! Се вже баба неабияк зноровилася! (Коцюб., І, 1955, 29); Повідомлення Тетяни про те, що Висоцький з редакції, неабияк вплинуло на дівчат (Ткач, Черг. завдання, 1951, 30).
2. Непогано, добре. Пріська стрічає його [свято] неабияк: і страви уволю, і пирогів, ще й осьмушку горілки купила (Мирний, III, 1954, 32); Син її вміє не тільки мугикати, а й співати неабияк (Стельмах, II, 1962, 333).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 244.