НЕБАГА́ЦЬКО, присл., розм. Те саме, що небага́то. Небагацько живу в світі, А вже знаю горе (Граб., І, 1959, 610); — Іди до їх, молодичко. Роботи буде небагацько (Вовчок, І, 1955, 9); Коли небагацько закладок, утне [Павло] на усю церкву голосно (Кв.-Осн., II, 1956, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 246.