НЕБАЖА́ННЯ, я, с., перев. з інфін. Відсутність бажання, прагнення здійснити що-небудь. Річ тут не йде про бажання чи небажання (Еллан, II, 1958, 115); Ох, і сікли ж його, справді, не раз — не даром йому далося його небажання підкоритись бундючним панам! (Крот., Сини.., 1948, 44); Фанатиків Сокорина не любив за їхню упертість і небажання глянути на життя зрячими очима (Кочура, Родина.., 1962, 269).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 246.