НЕБИ́ТИЙ, а, е.
1. Якого не били; який не зазнав побоїв. — Хай, думаю, хоч мої діти небитими ростуть, коли вже мені перепадало (Тют., Вир, 1964, 160); // Непошкоджений, цілий. Бита посуда дві небитих пережиє [переживе] (Номис, 1864, № 3896).
2. перен., розм. Недосвідчений, не навчений життям; // у знач. ім. неби́тий, того, ч. Недосвідчена, не навчена життям людина. [Матвій:] Їм [суддям] що, їх били, так і вони б’ють; за битого, кажуть, дають два небитих, та й то не беруть (К.-Карий, II, 1960, 138).
3. Не вторований, це втертий (про шлях, дорогу). Небитий шлях перетинали заячі сліди на свіжому снігу (Ле, Наливайко, 1957, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 248.