НЕБОЖА́ТКО, а, с. Пестл. до небожа́ 1. І згубили ми зятя милого Небожатко в воду кинули (Перв., Слов. балади, 1946, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 250.