НЕБІ́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Не помазаний білою глиною. Ряди небілених хат з пласкими земляними покрівлями стояли один над другим так, що покрівля одного дому служила подвір’ям для другого (Коцюб., І, 1955, 290); На вулиці, проти єдиної небіленої хати, стояв гурт жінок і дітей (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 50).
2. Якого не білили (у 2 знач.) (про тканину, нитки і т. ін.). Стіни [клуні] позавішували килимами, ряднами, простирадлами, обтягли шматками небіленого полотна (Н.-Лев., III, 1956, 74); Крушина був у літньому костюмі з небіленого полотна (Жур., Нам тоді.., 1968, 143); // Вигот. з полотна, якого не білили. Висока, худа молодиця в небіленій сорочці й спідниці цупкими пальцями вчепилася в грубий сувій, який тримав перед себе розлючений бандит (Стельмах, II, 1962, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 248.