НЕВГА́САЮЧИЙ, а, е.
1. Який не гасне; невгасимий, незгасний.
2. перен. Який не зменшується, не зникає. Крізь боїв невгасаючі гули поспішаю до тебе і я, любе місто моє (Уп., Вірші.., 1957, 23); Народна невгасаюча любов, Що йшла дорогами і стежечками, Якої й царський кат не поборов, — По світу йде широкими шляхами! (Турч., Земле моя.., 1961, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 252.