НЕВДОВО́ЛЕНИЙ, а, е, без додатка, ким, чим, з кого — чого, на кого — що. Який відчуває невдоволення. Писар з писаршею та Леонідом Семеновичем вернулись додому, дуже невдоволені і навіть сердиті (Н.-Лев., IV, 1956, 135); Василько побачив, що батько чимсь дуже невдоволений (Донч., V, 1957, 119); Юхим, невдоволений з Мухи, важко одвів погляд від нього (Головко, II, 1957, 303); — Грицько? Ти що, не поїхав, виходить? — Як бачиш, — знизав плечима Саранчук, невдоволений на Павла, що так нагло розвіяв його мрії (Головко, II, 1957, 517); // у знач. ім. невдово́лений, ного, ч. Той, хто відчуває невдоволення. Люта розправа з усіма невдоволеними стала лозунгом уряду після 9-го січня (Ленін, 8, 1949, 108); // Який виражає невдоволення. Нептун сидів поважно і мружив невдоволені очі (Коцюб., II, 1955, 387); З-під ковдри прозвучало невдоволене бурчання (Шовк., Інженери, 1948, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 253.