НЕВИ́ПЛАКАНИЙ, а, е.
1. Який не вилився (про сльози). Невиплакані сльози серце їй гнітили (Л. Укр., III, 1952, 583); Обличчя в неї зовсім не суворе, а добре, очі ясні, ласкаві, і в глибині їх невиплакані сльози (Жур., Опов., 1956, 237).
2. Який не полегшений плачем. Ми вирішили з Адаменком.. поквитатися з паном гетьманом білогвардійської держави за наше невиплакане горе, на білий терор відповісти як слід (Ю. Янов., II, 1958, 250); Ти не дивуй мені, брате. Моє горе незміряне, туга моя невиплакана (М. Ол., Чуєш.., 1959, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 260.