НЕВМОТИВО́ВАНИЙ, НЕУМОТИВО́ВАНИЙ, а, е. Який не має доводів, обгрунтування. Висновок експерта може бути відхилений судом.., коли він є голослівним, невмотивованим (Рад. право, 2, 1960, 104); — А щодо твого неумотивованого підозріння, що він говорить мені компліменти про мій вигляд, впевняю тебе, що він не говорив мені ані півсловечком чогось подібного (Коб., II, 1956, 350).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 269.