НЕВПОКІ́ЙНИЙ, а, е, заст. Неспокійний, тривожний. Катря стояла, дивилася і думала — невпокійна, тривожна (Вовчок, І, 1955, 230); Рядом з добрими думками в малому серці [Чіпки] ворушилося щось недобре, неспокійне… (Мирний, І, 1949, 147); — Далі починається моє.. невпокійне учителювання (Вас., IV, 1960, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 270.