НЕВПРА́ВНО. Присл. до невпра́вний 2. З кожним вечором все більше й більше молодих голосів.. впліталося в єдину симфонію. Спочатку невправно, спочатку півголосом, а потім усе гучніше й гучніше (Гончар, Новели, 1954, 69); Жінки, раз по раз поглядаючи на дошку, переносять їх [слова] у свої зошити, невправно тримаючи загрубілими пальцями олівці (Цюпа, Назустріч.., 1958, 301).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 271.