НЕВРІВНОВА́ЖЕНИЙ, а, е. Який не має душевної рівноваги, легко піддається чужим впливам; психічно нестійкий. Петрик змалку звик до неврівноваженого, але доброго Кандиби, вважаючи його своїм батьком (Дмит., Розлука, 1957, 150); Мої сини, як зима і весна. Старший — меткий і проворний, як задерикуватий зимовий день. Молодший — неврівноважений, як весняна повінь (Ю. Янов., II, 1958, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 271.