НЕВСИПУ́ЩИЙ, а, е.
1. Пильний, старанний, ретельний, неослабний, уважний. Вона здавалася.. повною огородною маргариткою, що так щиро ходили коло неї невтомні дівочі руки, доглядали невсипущі очі (Мирний, III, 1954, 179); Через ворота й мостом, .. обабіч якого стояла невсипуща сторожа, князь Святослав вийшов з Гори й попрямував до Нового города (Скл., Святослав, 1959, 298); В наших дитбудинках діти ростуть під невсипущим доглядом досвідчених вихователів (Панч, В дорозі, 1959, 273).
2. Який не знає втоми і виявляє наполегливість, настирливість у роботі; невтомний, роботящий. Наймичка невсипуща Щовечір, небога, Свою долю проклинає (Шевч., І, 1951, 315); І мріялись мені далекі села: дівчата йдуть, співаючи, з ланів, клопочуться хазяйки невсипущі, стрічаючи отару та черідку (Л. Укр., І, 1951, 234); Наша Україна — мати, Робітниця невсипуща (Павл., Бистрина, 1959, 135); // Завзятий, невгамовний. А то ж дівка, не то що на усе село, та вряд чи де й близько така була: богобоязлива, богомільна, до усякого діла невсипуща (Кв.-Осн., II, 1956, 89); Вони її з таким захватом співали, цю клечальну пісню, мирославські дівчата, невсипущі співухи (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 115).
3. Який не перестає діяти, існувати; постійний, неослабний. Розпочались дощі невсипущі, і я починаю тратити надію на погоду (Л. Укр., V, 1956, 346); В героїчні дні Вітчизняної війни, в дні невсипущих тривог і готовності — країна наша виявила стільки джерел життєвих сил, що кожен з нас не може не переповнитись радістю великою! (Тич., III, 1957, 197); Ніяка сила не могла витравити з його душі тієї невсипущої любові до людей, до рідної землі, яка жила в ньому (Збан., Сеспель, 1961, 71); // Кипучий, бурхливий. Тільки невсипуще море бухає десь здалеку, немов незримий велет видихає з себе денну спеку (Коцюб., І, 1955, 291); А там, на схід, .. будувалося теж невсипуще життя (Ле, Міжгір’я, 1953, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 272.