НЕВТЯМКИ́, присудк. сл., розм. Незрозуміло, неясно, невідомо. Се так на мене закида [Одарка] гадючку, а я … наче мені невтямки (Вовчок, VI, 1956, 263); Мені тоді невтямки, де я й хто я, і що діється зо мною (Н.-Лев., IV, 1956, 300); Йому й невтямки було, що дівоча вдача, як лоза напровесні: пригрій її променем душі — і вона на все життя прихилиться до тебе (Стельмах, І, 1962, 130); // Не приходити в голову; все одно, не до того. Про те, що жінка наказувала, щоб рот виполоскав [Нечипір], йому і невтямки було (Кв.-Осн., II, 1956, 106); Бідолаха [княгиня], їй невтямки було, що ця поза невигідно.. на гармошку збирає в’ялу шкіру на шиї (Кулик, Записки консула, 1958, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 274.