НЕВІЙСЬКО́ВИ́Й, ко́ва́, ко́ве́. Який не належить до військовослужбовців; цивільний. Люди на війні втрачають звичні уявлення і набувають нових нахилів і звичок, які сторонній, невійськовій людині здаються дивними (Голов., Тополя.., 1965, 14); Саме мирне пожиття, а не воєнну завірюху любить спокійний невійськовий громадянин (Оп., Іду.., 1958, 320); // у знач. ім. невійсько́ви́й, вого, ч. Цивільна людина. Всі, хто був при несподіваній появі генерала в цивільному, — військові, невійськові, молоді й старі, — всі зразу збагнули.. ставлення генерала до війни й миру (Довж., І, 1958, 333); — Не належить тут усяким невійськовим стояти (Стельмах, II, 1962, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 264.