НЕВІ́СТКА, и, ж.
1. Заміжня жінка стос. до рідних її чоловіка (батька, матері, братів, сестер, дружин братів і чоловіків сестер). Посадила стара мати Три ясени в полі. А невістка посадила високу тополю (Шевч., II, 1963, 13); Левків батько навіть коні продав, щоб врятувати невістку, бо дуже полюбив її (Стельмах, І, 1962, 647); * У порівн. Берези самітні, заблукана верба, мов невістка в чужім краю серед людей чужих (Хотк., II, 1966, 304).
2. Те саме, що невісту́лька. В кімнатці вчителя пахне фарбою і нещодавно розмерзлою землею — це повів скромних лісових невісток, що білою піною вкривають гаї вслід за блакитним рястом (Стельмах, Хліб.., 1959, 427).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 267.