НЕВІ́СТОЧКА, и, ж.
1. Пестл. до неві́стка. — А ми Йвана оженимо, от і невісточка буде! — ще веселіше перечився Семен (Л. Укр., III, 1952, 668); Поміж зелених трав біліли соромливі невісточки в жовтих шапочках і білих віночках з пелюсточок навколо голівок (Тют., Вир, 1964, 230).
2. зневажл. Те саме, що неві́стка 1. — Ну, взяла собі невісточку! Взяла собі в хату біду! (Н.-Лев., II, 1956, 291); Побачили б її люди за такою роботою — засміяли б! От, сказали б, невісточку Уляна вибрала. Така ледаща, що одверни й оборони (Тют., Вир, 1964, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 267.