НЕГУ́СТО. Присл. до негусти́й 1. Ворог ішов в лобову атаку на гармати, негусто стріляючи (Ю. Янов.. І, 1958, 166); // у знач. присудк. сл. Мало, небагато. Сьогодні пасажирів у прямому [поїзді] було негусто — всі верхні полиці виявились вільними (Гончар, Новели, 1954, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 280.