НЕГІ́ДНИЦЯ, і, ж. Жін. до негі́дник. [Бабич:] Ой куме, куме, зле ти робиш! Занадто собі до голови взяв таку дурницю та із-за такої негідниці добро своє .. марнуєш! (Фр., IX, 1952, 139); — Були ще справи, — продовжував молодий, — коли я знешкодив одну негідницю, яка, втершися до підпілля, видавала наших (Ю. Янов., І, 1954, 115); — Тобі, негіднице, тобі, безсоромнице, буде окрема подяка! — погрозив Жигай і швидко пішов геть (Шиян, Баланда, 1957, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 277.