НЕДОВГОВІ́ЧНИЙ, а, е. Нездатний існувати, жити протягом тривалого часу. Стан мого здоров’я такий, що я уважаю себе недовговічним (Коцюб., III, 1956, 261); Цю, так звану, добровольчу армію [білих] вважали неспроможною і недовговічною (Гжицький, Вел. надії, 1963, 70); //Який не може служити для чого-небудь протягом тривалого часу. Каркасні стіни недовговічні, бо деревина в них швидко гниє (Колг. Укр., 4, 1958, 14); // Який діє протягом короткого часу. З-за хмар визирнуло недовговічне осіннє сонце (Рибак, Що сталося.., 1947, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 288.