НЕДОВІ́Р’Я, я, с., до кого — чого і без додатка. Відсутність довір’я, підозріле ставлення до кого-, чого-небудь. Вже двічі перевіряли [патрулі] мою синю печатку [в документі ], але ще нікому не прийшло в голову недовір’я до моєї особи (Ю. Янов., І, 1958, 86); Іван з глибоким недовір’ям подивився на Гната й заперечливо покрутив головою (Чорн., Визвол. земля, 1959, 20); // Сумнів у достовірності, правдивості і т. ін. чого-небудь. — Земля наша з часів Стефана Баторія, — твердили обережні діди. Але дід Омелько з тоскним недовір’ям хитав головою (Тулуб, Людолови, І, 1957, 46).
◊ Посі́яти недові́р’я див. посі́яти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 290.