НЕДОВІ́РЛИВИЙ, а, е, до кого — чого і без додатка. Який мало довіряє людям, схильний до недовіри. Поет, недовірливий до нових людей і вже обережний із старими приятелями, ввесь віддався несподіваній дружбі (Ільч., Серце жде, 1939, 337); Переживання останніх місяців зробили Ольгу недовірливою і обережною (Вільде, Опов., 1954, 70); // Який виражає недовіру чи підозру. Він подивився на Микулу недовірливими, хижими очима (Скл., Святослав, 1959, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 289.