НЕДОЛА́ДНО. Присл. до недола́дний. Далеко позаду лишився Лісовський, недоладно гуцикаючи на масивному "сируватому" коні (Стельмах, І, 1962, 45); Великий, у недоладно зшитім костюмі, він скидався на ведмедя (Мушк., Чорний хліб, 1960, 166); [Андромаха:] Та як же й вірити, коли ти завжди не в пору й недоладно пророкуєш? (Л. Укр., II, 1951, 260); // у знач. присудк. сл. Негарно, недоречно, необдумано. — Пробачте.., — схаменувся Бжеський, схиляючи голову. — Але, зрозумійте, як воно недоладно (Тулуб, Людолови, І, 1957, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 293.