НЕДОСТА́ЧА, і, ж.
1. перев. мн., рідко. Те саме, що неста́ток 1. Гірко жилося Тарасові в рідній сім’ї через злидні та недостачі (Мирний, V, 1955, 309).
2. у чому, чого. Відсутність, брак достатньої кількості чого-небудь; нестача. Галат.. ловив тепер під кулями коней і поповняв ними недостачу в тачанках (Ю. Янов., І, 1958, 164); Грунти з підвищеною кислотністю і недостачею кальцію не мають міцної структури (Хлібороб Укр., 7, 1964, 16).
3. Відсутність належної кількості грошей, товарів і т. ін., виявлена при перевірці. Чи в неї сьогодні ревізія? Так, ревізія. А він і забув.. Коли б хоч недостачі в неї не було (Кучер, Трудна любов, 1960, 441); // Частина, якої не вистачає до повної кількості. Завод наш плану не давав — Бува ще й гірш на світі… І наш директор приписав Ту недостачу в звіті (Воскр., З перцем!, 1957, 367).
4. розм., рідко. Негативна риса кого-небудь; недолік. — Знаєш, Ганю, яка в тебе недостача?.. В тобі нема ні кришки гордощів (Н.-Лев., І, 1956, 166).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 299.