НЕ́ЗАБУДЬ, і, ж.
1.: На не́забудь, заст. — на згадку. На незабудь Штернбергові (Шевч., І, 1959, 69); А пастушок на незабудь Дав голосну жалійку в путь, Оту, що сам різьбив на лузі (Нагн., Вибр., 1957, 177).
2. діал. Незабудка. Як двоє любляться, а ждуть Розлуки хоч би на часок, То одно одному дають На пам’ять незабудь-цвіток (Фр., XIII, 1954, 143).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 305.