НЕЗАВИ́ДНИЙ, а, е. Який нікого не приваблює зовнішніми рисами, внутрішніми особливостями, діловими якостями і т. ін. Розповідали, як він, оцей незавидний собою Старков, під час одного тяжкого бою в сибірських болотах виручив цілий батальон (Гончар, Таврія.., 1957, 592); Така собі деревинка незавидна, а вона ж дає так званий бальзам для оптичної промисловості (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 102); Недалеко паслась незавидна конячка (Шер., В партиз. загонах, 1947, 22); А незавидні керівники на місцях тільки й дбали про те, щоб у них завжди цифра була справна (Кучер, Трудна любов, 1960, 123); // Якому не можна позаздрити; поганий. — Незавидна була доля українського письменника в Галичині до 1939 року (Козл., Відродження.., 1950, 79); — Да,— сказав слідчий,— справи ваші незавидні… Факт злочину й махінацій на долоні (Кучер, Трудна любов, 1960, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 306.