НЕЗАТЕ́РТИЙ, а, е.
1. Який не зник, не стерся, залишився помітним (про сліди); свіжий. Твоїх важких і певних кроків Лишився незатертий слід (Зеров, Вибр., 1966, 418).
2. перен. Який завжди зберігатиметься в пам’яті; незабутній. Та кузня, і та компанія в ній, і той її дружній, радісний настрій лишаться живими та незатертими в душі маленького, рудоволосого хлопчини (Фр., IV, 1950, 197); Ймення ваші в пам’яті людей дістануться навіки незатерті (Сам., І, 1958, 83); // Про який ще не забули. Він почув, що, незважаючи на всі страждання, незважаючи на незатертий сором, яким окрила [Анеля] його ім’я, він усе-таки любить її (Фр., VI, 1951, 461).
3. перен. Який залишився своєрідним, оригінальним (про мову, думки і т. ін.). Часто звертається він [І. Вирган] до народних джерел, підбирає слова незатерті, свіжі (Вітч., 7, 1965, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 310.