НЕЗВИЧА́ЙНИЙ, а, е.
1. Який відрізняється від інших; не такий, як усі, як в усіх; особливий. — Годі думати про якусь незвичайну красу, — давай.. женихатися з Христею… (Мирний, І, 1949, 176); Ті руки були взагалі якісь незвичайні. Пальці на них якісь занадто грубі, гудзуваті, страшно покривлені, так, що заскакували один на одного (Март., Тв., 1954, 281); І погляд, і голос — все в ньому незвичайне (Довж., І, 1958, 107); // Не такий, як завжди. Це були незвичайні збори.. Не обирали голови й секретаря, не писали протоколів (Гончар, III, 1959, 96); Золота палата київських князів мала цього ранку незвичайний вигляд. Тут горіли всі світильники й свічада, але на помості не сиділи князі, на лавах не було воєвод і бояр (Скл., Святослав, 1959, 123); // у знач. ім. незвича́йне, ного, с. Те, що є не таким, як завжди. Придивляючись до життя тої оселі, Остап помічав багато незвичайного, тривожного навіть (Коцюб., І, 1955, 375); // Дуже великий, сильний щодо ступеня вияву, прояву; надзвичайний. — Товариші, — сказав він спокійно, і тільки незвичайна блідість обличчя показувала, якого зусилля волі коштує йому той спокій і стриманість (Гончар, III, 1959, 117); Хірург працював з незвичайним натхненням (Довж., І, 1958, 321); // Який виділяється серед інших здібностями, талантом, розумом і т. ін.; видатний. Стали згадувати давніх своїх співців і всіх незвичайних людей, що колись жили між ними (Вас., І, 1959, 133); Тарас Григорович погляду не зводив з незвичайного актора (Ільч., Серце жде, 1939, 233); // Важливий своїм значенням; знаменний. Минали роки. І що не рік, то все глибше осідав у минуле отой весняний каламут отого незвичайного року (Головко, II, 1957, 395); // Нехарактерний для кого-, чого-небудь, невластивий комусь, чомусь; дивний. Мене здивував сей незвичайний у неї приступ економності (Л. Укр., III, 1952, 605); Вона застала його за незвичайним заняттям: Серьожка займався спортом, виважуючи однією рукою стілець (Гончар, IV, 1960, 73).
2. розм. Який не дотримується звичаю, порушує правила ввічливості, чемності і т. ін. Баба завжди виявляла до неї свою прихильність. Та на цей раз.. минула її, не привітавшись навіть.. Що це нині сталося з людьми. що якісь такі незвичайні з нею? (Коцюб., І, 1955, 269); [Xома (ніжно):] А, моя чарочка! (Бере й мовчки ковтає, біля нього сміються). [Жінка:] Який же ти, Хомо, незвичайний. Так мовчки й вихилив. Хоч би поздоровкався до людей (Вас., III, 1960, 104); // Який виражає грубість, неввічливість, непристойність або свідчить про них. Почав розказувати [Довбня] Проценкові різні приповістки з своїх п’яних походеньок. То були незвичайні приповістки, безпутні речі безпутнього п’яного бажання та жаги (Мирний, III, 1954, 201); — Подаруй моїй жінці яке там незвичайне слово, зроби мені таку велику ласку, сестро моя рідненька! — Братіку мій, голубчику!.. — кажу. — Що твоя жінка мене обідила, я їй те дарую (Вовчок, І, 1955, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 312.