НЕЗГЛАДИ́МИЙ, а, е.
1. Який не може зникнути, пройти, стертися і т. ін. Замилування до природи поклало незгладиму печать на всю Тоньову вдачу (Фр., III, 1950, 342); Віспа лишила незгладимий слід на її личку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 211).
2. перен. Який не може стертися з пам’яті; незабутній. В серці дитини правдивий художній образ лишає глибокий незгладимий слід (Донч., VI, 1957, 592); Бувають у житті зустрічі, які залишають незгладимий, теплий і світлий спогад у наших серцях надовго, вірніше, назавжди — на все життя (Мист., 3, 1955, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 314.