НЕЗДА́ЛИЙ, а, е, діал. Нездатний, невмілий. Корови не злюбили нездалої доярки, що із штурханами, лайкою коло корів ходить (Горд., Дівчина.., 1954, 204); // Бездарний, невдалий. Крикуни.. в світ кричали: — Вірш, слізьми що напоєний, Є негарний і невдалий… (Фр., XIII, 1954, 436); Зачали панотці хвалитися, що нічого не читають. — І ця газета нездала, і та нездала, шкода часу! (Март., Тв., 1954, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 315.