НЕЗЛІЧЕ́ННИЙ, а, е. Який складається з великої кількості або має, становить велику кількість; незчисленний. Пасли [люди] незліченні череди товару та отари овець (Н.-Лев., III, 1956, 290); Хоч забудеш ти за мене, Я за тебе не забуду; Незліченними гадками Все тобі являться буду (Фр., XI, 1952, 316); Тут малятком я вперше сміявся, тут живе незліченна рідня, тут змужнів я і вгору піднявся незабутнього, світлого дня (Уп., Вірші.., 1957, 23); // Дуже великий. Партія розбудила в народі незліченні творчі сили (Ком. Укр., 1, 1959, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 319.