НЕЙТРАЛІТЕ́Т, у, ч.
1. У міжнародному праві — політичне і правове становище держави, яка не бере участі у війні, зберігає мирні стосунки з воюючими країнами і не подає жодній з них воєнної допомоги. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, вслід за цим вона оголосила війну Франції, німецькі війська порушили бельгійський нейтралітет і вторглись у Бельгію (Нова іст., 1957, 144); Втішало [царя Олександра І] також, що Швеція обіцяла зберігати нейтралітет і не втручатись у конфлікт між Росією і Францією (Кочура, Зол. грамота, 1960, 68).
∆ Пості́йний нейтраліте́т — становище держави, на яку, згідно з міжнародною угодою, накладається зобов’язання не брати участі у війні, але зберігати право самооборони. Завдяки тому, що Швейцарія зберігає постійний нейтралітет (неучасть у війнах та воєнних блоках), її територія стала місцем перебування міжнародних банків та органів міжнародних об’єднань (Ек. геогр. заруб. країн, 1956, 104).
2. Невтручання у чужі справи, будь-яку боротьбу, суперечку і т. ін. Навіть у тому разі, коли ясно, на чиєму боці правда, Касій вважав за краще зберігати нейтралітет, аніж підставляти свою голову (Мик., II, 1957, 503); Сестра Надя проти відвідин дяка Прокопія. Бабуся і мамуся — за. Батько тримався нейтралітету, а останнім часом почав здавати, почав і собі на смиренного дяка наступати (Ковінька, Кутя.., 1960, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 326.