НЕКОМПЛЕ́КТНИЙ, а, е. Який не створює повного комплекту чого-небудь, який робиться, створюється і т. ін. у неповному комплекті. Багато машин у хапанині зняли з конвейєра некомплектними, із значними дефектами (Рад. Укр., 11. IX 1962, 2); // Який відбувається, здійснюється і т. ін. без добору повного комплекту чого-небудь. На деяких об’єктах монтаж збірного залізобетону затримується через некомплектну поставку генеральним підрядчиком стінових панелей і відсутність фундаментів (Роб. газ., 3.ІІ. 1965, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 328.