НЕ́КРУТ, а, ч., іст., розм. Те саме, що ре́крут. Олексієві пішов двадцятий, стояв він на черзі у некрути (П. Куліш, Вибр., 1969, 293); То не глибока річка клекоче, прорвавши греблю, то гудуть селяни, прощаючись з некрутами… (Мирний, І, 1949, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 329.