НЕМА́ЛО.
1. присл. Багато; у значній мірі. Учені люди.. немало попрацювали над виучуванням старих мов (Мирний, V, 1955, 306); Немало проскакали вони по дорогах та бездоріжжю (Стельмах, І, 1962, 606); Порівнявшись з Саливоном, голова чемно зняв.. кашкета, чим немало здивував конюха (Збан., Переджнив’я, 1960, 227).
2. числ. неознач.-кільк. Точно не визначена велика кількість. За своє літування у полонині зазнав Іван немало пригод (Коцюб., II, 1955, 326); Куля засіла в плечі, і лікарям довелося докласти немало зусиль, щоб її звідти витягти (Ткач, Крута хвиля, 1954, 247); Людей немало в тій війні лягло (Рильський, III, 1961, 295); // у знач. присудк. сл. Дітей було у неї теж немало — аж четверо (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 7); Звісно, свинства в управі багато, мабуть, його скрізь немало (Коцюб., III, 1956, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 335.