НЕНАЖЕ́РА, и, ч. і ж., розм. 1, Той, хто багато їсть, кого важко нагодувати; прожера. Щоразу до нього [стола] підходить цікавий ненажера і після пристрасного погляду на закуски й наливки відходить убік, тугіше підтягаючи пояска (Голов., Поезії, 1955, 276); — Ого, вона [чайка] така ненажера, скільки не давай — їстиме, — сказав Коська (Збан., Мор. чайка, 1959, 36).
2. перен., зневажл. Людина, яка не задовольняється тим, що має, чого досягла; ненаситна людина. — Без освіти років за двадцять-тридцять від нас лишиться один спогад та, мабуть, руїни кількох хуторів. Все захоплять ненажери-пани (Тулуб, Людолови, І, 1957, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 341.